Поради батькам

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї
1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;
2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;
3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;
4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.


ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ
1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що у вас не має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Завжди пам’ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

cb2640cdec1408f1cca8ad6be5aa9bae


РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
4. Hе бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було «небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8. Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання — найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний — вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.
10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.
11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).
12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.
13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.
14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.
15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).


ВЧІТЬСЯ ТА НАВЧАЙТЕ ДІТЕЙ ПРАВИЛЬНО СПІЛКУВАТИСЬ
1. Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.
2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам’ятати художні особливості мови, мовні звороти.
3. Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,
4. Намагайся не лише запам’ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.
5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.
6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.
7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.


ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
1. Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.
2. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
3. Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.
4. Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.
5. Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.
6. Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.
7. Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.
8. Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.
9. Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.
10. Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.
Посміхайтесь!


Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам’ять же про неї часто зберігається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю. Вона створює щастя в домі, атмосферу доброзичливості у справах і служить паролем для друзів. Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця». Так що ж це? Звичайно ж, по¬смішка! Тож поговоримо про посмішку… Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку – посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках. Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спробуйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, згадуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товари¬ша на іменинах, коли ви добре відповідали біля дошки і одержали заслужену п’ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погодилася піти з вами в кіно… Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приведе вас до щастя! Щоразу, коли виходите з дому, на¬беріть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пий¬те» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередитися на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтримуваний вашою думкою, він буде щохвилини перетворювати вас саме в таку особистість! Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас! Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні. Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні завжди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!


ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ УСПІШНО ВИКОНУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень- другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.
Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи не має у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все , спочатку це буде невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.
Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?


ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ШКОЛЯРІВ
Період старшого шкільного віку можна охарактеризувати як початкову стадію фізичної зрілості. Завершується період статевого дозрівання, і старші школярі вже готові до досить великих фізичних і розумових навантажень
Як відомо, педагогічна психологія є комплексною дисципліною. Грамотно реалізувати освіту, розвиток і виховання учнів в умовах родини та школи можна тільки за умови досконалої обізнаності у вікових особливостях дитини, динаміці її розвитку в інтелектуальному та особистісному плані.
Загальна ситуація розвитку: активно відбувається включення молодих людей у доросле життя з його нормами та правилами. У цілому цей період у житті людини характеризується впевненістю в собі, життєрадісністю та здатністю до високої самооцінки. Підсилюється суспільна спрямованість особистості. Мають місце власні оцінки тих чи інших явищ дійсності, поглядів і думок. Дуже бурхливо відбувається ріст самосвідомості. Юнацтво самокритичне і критичне до оточуючих. Провідна діяльність – навчально-професійна.
Основні новоутворення: усі новоутворення пізнавальних процесів закінчились у підлітковому віці, а в юності йде зміцнення й удосконалення того, що вже склалось. Серед особистісних новотворів найбільш важливими є почуття дорослості, необхідність самовизначення (вибір професії й життєвого шляху), формування світогляду та самостійності суджень, прагнення до самовиховання.
Основні потреби цього віку: звільнитись від контролю й оцінок дорослих; спілкуватися з «обраними» дорослими та з однолітками протилежної статі.
Провідні мотиви – це мотиви майбутнього.
Особливості навчання: у старшому шкільному віці відбуваються систематизація отриманих знань, засвоєння теоретичних основ різних дисциплін, узагальнення знань у єдину картину світу, пізнання філософського змісту явищ.


МОТИВИ НАВЧАННЯ
У старшому шкільному віці, як правило, інтерес до навчання (до його змісту та процесу) підвищується, тому що включаються мотиви самовизначення й підготовки до самостійного життя. Мають місце сполучення та взаємопроникнення широких соціальних і пізнавальних мотивів. Яскраво виражена довільна мотивація, тому що добре усвідомлюються причини ставлення до навчання. Старшокласники вже готові до самоосвіти.
До старшого шкільного віку складаються дослідницьке ставлення до навчальних предметів і вміння знаходити та ставити проблему. Тому в навчальному процесі старшокласники залучають сам хід аналізу задач, порівняння різних точок зору дискусії та пояснення, що змушують мислити. У старшокласників уже досить добре розвинене абстрактне мислення.
У цьому віці формується «індивідуальний стиль діяльності», що є, за визначенням Є. Клімова, індивідуально-своєрідною системою психічних властивостей, до яких свідомо або стихійно вдається людина у зрівноважуванні своєї індивідуальності та предметних зовнішніх умов діяльності.
Особливу роль у старшому шкільному віці відіграє ставлення до своїх здібностей. Останні активно співставляються з вимогами тієї професії, яку вибирають. Але щоб виявити наявність тих чи інших здібностей у старшокласників, необхідно попередньо виділити сферу переважних інтересів, тому що здібності реалізуються саме там. Про це варто пам’ятати вихователям, учителям, батькам і психологам.
У цьому віці міняється й роль учителя в житті дитини: він виступає вже скоріше як консультант із предмета.
Особливості виховання
Юність – це епоха «бурі й натиску». Це період, коли існує величезна потреба у визнанні власної оригінальності і хочеться будь-якими шляхами привернути до себе увагу. Відчуття власної неповторності супроводжується підвищеною увагою до своєї зовнішності, тому має місце постійне порівняння себе з іншими. Нове відкриття свого внутрішнього світу переживається разом з почуттям «безодні самітності» («Мене ніхто не розуміє»). Міркування про себе відбуваються всюди.
Жагуча спрага нового життєвого досвіду в юності сполучається зі страхом перед життям.
Загальне емоційне тло юності більш згладжене в порівнянні з підлітковим періодом: спостерігається помітне поліпшення комунікації та зниження рівня тривожності.
Формування світогляду відбувається на тлі високого рівня критичності до самого себе й до інших. Зазвичай пред’являються тверді моральні вимоги до дорослого й особливо до вчителів.

Основні протиріччя віку такі:
1. Прагнення до свободи й самовиховання сполучається з повним ігноруванням конкретних прийомів самовиховання вольових якостей, що рекомендуються дорослими.
2. Чутливість до оцінки себе іншими маскується зовнішньою байдужістю.
3. Прагнення до ідеалу «у великому» сполучається з виробленою безпринципністю «в малому».
4. Бажання та прагнення здаватись витриманим і дорослим зіштовхуються з дитячою безпосередністю в мові та поведінці.

Е. Шпрангер умовно виділив три типи юності:
1. Різкі, бурхливі зміни, наявність зовнішніх і внутрішніх конфліктів.
2. Плавне засвоєння норм і цінностей без помітних змін в особистості підлітка.
3. Швидка психологічна перебудова особистості й формування власного майбутнього.

Джеймс Марш виділив чотири етапи розвитку ідентичності, вимірювані ступенем професійного, релігійного й політичного самовизначення:
1. «Невизначена, розмита ідентичність» – індивід не виробив чітких переконань, не зіштовхнувся з кризою ідентичності.
2. «Дострокова, передчасна ідентичність» – індивід включився у відповідну систему відносин, але не самостійно, не в результаті пережитої кризи випробування, а на основі чужих думок і дотримуючись чужого прикладу.
3. «Мораторій» – індивід у процесі нормативної кризи самовизначення вибрав з багатьох варіантів той єдиний, котрий і може вважати своїм.
4. «Зріла ідентичність» – криза довершена, індивід перейшов від пошуків себе до самореалізації.
Як правило, «я» юнака – це сума якихось ідентифікацій з іншими людьми. У зв’язку з появою самосвідомості юнацтву доступне більш широке та глибоке розуміння інших людей.
Образно кажучи, у цей період дитина остаточно «входить у дорослий світ» з усіма його достоїнствами та недоліками. Тому часом дуже гостро постає питання про взаємини вже дорослих дітей з батьками, які не можуть прийняти дорослість і самостійність свого чада, якому вони віддали стільки сил і років життя і якого дотепер уважають дитиною.
У даний період велике значення має загальне емоційне тло в родині. Якщо батькам (насамперед їм, тому що вони розумніші та досвідченіші) удається гармонійно сполучити надання дитині свободи та здійснення контролю, тобто шанс, що конфлікти будуть згладжені й установляться дружнє взаєморозуміння та довіра між сторонами.
На період ранньої юності приходиться становлення морального вигляду й морального самовизначення особистості, що відбувається на тлі початку пори любові та зародження інтимних стосунків з людьми протилежної статі.
Усі устремління та надії пов’язані з майбутнім. У цьому віці виникає й ідея необоротності часу. Разом із тим для ранньої юності характерні ідея фізичного безсмертя й абсолютна впевненість у прихильності долі. Цей феномен, зокрема, проявляється в небезпечних, загрозливих для життя та здоров’я вчинках молодих людей. Іде своєрідна «гра зі смертю», «перевірка долі» у повній упевненості, що все обійдеться і зійде з рук.
Тому вихователям, учителям, батькам необхідно пам’ятати про всі закономірності, феномени та «підводні камені» даного віку, бути дуже уважними й обережними у своїх висловленнях і діях. Юність надзвичайно вразлива та ранима. Прикладів тому, у тому числі і вкрай трагічних, у житті чимало.
Один із найважливіших аспектів старшого шкільного віку – перша любов. Нерідко перша любов проноситься через усе життя, і люди залишаються разом до старості. У виховному процесі важливо зробити акцент саме на моральну основу стосунків між людьми протилежної статі, оскільки саме ця основа є запорукою стабільних, надійних і теплих відносин, що в кінцевому рахунку сприяє нормальному розвитку особистості та збереженню психічного здоров’я людини.


ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ
1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.


ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам’ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.
2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов’язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров’я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії.
3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам’ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Перш ніж карати, треба обов’язково з’ясувати мотиви вчинку.
Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.
5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.
6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.
7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав’язливо та без моралізування.
8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.
10. Треба пам’ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам’ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.


НІ ВИХОВНІЙ АГРЕСІЇ В СІМ’Ї !
Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє.
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.
Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.
Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!
                                                                      Даруйте дітям любов і тепло!

Залишити відповідь